Загальнi параболiчнi початково-крайовi задачi
у просторах Хермандера
General parabolic initial-boundary value problems
in Hörmander spaces
В. М. Лось (V. M. Los), В. А. Михайлець (V. A. Mikhailets),
О. О. Мурач (A. A. Murach)
В. М. Лось, Нацiональний технiчний унiверситет України "КПI",
проспект Перемоги, 37, Kиїв, Україна, 03056
vlos@yahoo.com
В. А. Михайлець, Iнститут математики НАН України,
вул. Терещенкiвська 3, Kиїв, Україна, 01004
mikhailets@imath.kiev.ua
О. О. Мурач, Iнститут математики НАН України,
вул. Терещенкiвська 3, Kиїв, Україна, 01004
murach@imath.kiev.ua
(Date: 20/10/2016)
Анотацiя.
We investigate a general nonhomogeneous parabolic initial-boundary value problem
in some anisotropic Hörmander inner product spaces.
We prove that the operators corresponding to this problem are isomorphisms
between appropriate Hörmander spaces.
As an application of this result, we establish a theorem on the local increase
in regularity of solutions to the problem.
Key words and phrases:
Parabolic initial-boundary value problem,
Hörmander space, slowly varying function, isomorphism property,
interpolation with a function parameter.
2000 Mathematics Subject Classification:
Primary: 35K35; Secondary: 46B70, 46E35.
Вступ. Cучасна теорiя загальних параболiчних початково–крайових задач
розроблена для класичних шкал функцiональних просторiв Гельдера–Зiгмунда
i Соболєва [1 – 7]. Центральний результат цiєї теорiї – теореми про коректну
розв’язнiсть (за Адамаром) цих задач у пiдходящих парах вказаних просторiв.
Цi теореми мають важливi застосування до дослiдження властивостей регулярностi розв’язкiв
параболiчної задачi, властивостей її функцiї Грiна тощо.
В останнiй час знаходять важливi застосування у теорiї диференцiальних рiвнянь
iз частинними похiдними функцiональнi простори узагальненої гладкостi [8 – 15].
Для них показником регулярностi розподiлiв служить не числовий, а досить загальний
функцiональний параметр, залежний вiд частотних змiнних (дуальних до просторових
вiдносно перетворення Фур’є). Теорiя цих просторiв була започаткована Л. Хермандером
в монографiї [16], де було введено нормованi простори
|
|
|
Тут , є вагова
функцiя, а – перетворення Фур’є розподiлу .
Л. Хермандер дав застосування цих просторiв до дослiдження регулярностi розв’язкiв
важливих класiв лiнiйних рiвнянь у частинних похiдних; серед них елiптичнi i параболiчнi
рiвняння. Втiм довгий час цi простори не знаходили застосування у дослiдженнi
крайових i початково–крайових задач для цих рiвнянь.
Недавно В. А. Михайлець i О. О. Мурач [14, 15, 17 – 22]
побудували теорiю розв’язностi загальних елiптичних крайових
задач у гiльбертових шкалах iзотропних просторiв Хермандера
, де показник регулярностi є функцiя вигляду
|
|
|
Тут числовий параметр дiйсний, а функцiональний параметр повiльно змiнний на
нескiнченностi за Й. Карамата [23].
Ця теорiя грунтується на методi iнтерполяцiї з функцiональним параметром гiльбертових просторiв,
який встановлює зв’язок мiж просторами Соболєва i цими просторами Хермандера.
З огляду на це є перспективним застосування вказаного методу iнтерполяцiї до побудови
теорiї розв’язностi параболiчних початково–крайових задач в анiзотропних аналогах
просторiв . У наших роботах [24 – 31] ця теорiя розроблена
для мiшаних задач з однорiдними початковими даними Кошi для параболiчних рiвнянь довiльного
порядку та задач з неоднорiдними початковими умовами для рiвнянь другого порядку.
Мета цiєї роботи – встановити теореми про коректну розв’язнiсть i локальну регулярнiсть
розв’язкiв початково-крайової задачi для довiльного лiнiйного -параболiчного рiвняння
з неоднорiдними початковими умовами. Першу iз згаданих теорем було анонсовано
у [32].
1. Постановка задачi.
Нехай довiльно заданi цiле
число , дiйсне число
i обмежена область з
нескiнченно гладкою межею .
Позначимо — вiдкритий цилiндр в ,
— його бiчна поверхня.
Тодi i
є замикання
i вiдповiдно.
Розглянемо у цилiндрi таку параболiчну початково–крайову задачу
|
|
|
(1) |
|
|
|
(2) |
|
|
|
(3) |
Тут , i всi є довiльно заданi цiлi числа, такi, що , i . Число називається параболiчною вагою цiєї задачi.
Усi коефiцiєнти лiнiйних диференцiальних виразiв i , де вважаємо нескiнченно гладкими комплекснозначними функцiями, заданими на i вiдповiдно; тобто кожна
|
|
|
i кожна
|
|
|
Використовуємо такi позначення
, де i
для частинних похiдних функцiй, що залежать вiд i .
Тут це уявна одиниця, є мультиiндекс, i .
У формулах (1) i (2) та їх аналогах пiдсумовування ведеться за цiлими невiд’ємними iндексами
i , якi задовольняють умову, вказану пiд знаком суми.
Як звичайно, для .
Нагадаємо [1, § 9, п. 1], що початково–крайова задача
(1)–(3) називається параболiчною у цилiндрi , якщо
виконуються такi двi умови.
Умова . Для довiльних , ,
i , де , правильно
|
|
|
Для формулювання умови 2 довiльно виберемо точку , дiйсне число , дотичний вектор
до межи у точцi та число , де
, такi, що . Нехай є ортом
внутрiшньої нормалi до межи у точцi . З умови 1 та нерiвностi випливає, що
многочлен змiнної має
рiвно коренiв , , с додатною
уявною частиною i коренiв з вiд’ємною уявною частиною (з урахуванням їх кратностi).
Умова . При кожному такому виборi , , та многочлени
|
|
|
змiнної лiнiйно незалежнi по модулю многочлена
|
|
|
Вiдмiтимо, що умова 1 є умовою -параболiчностi за I. Г. Петровським
[33] диференцiального рiвняння у замкнутому
цилiндрi , а умова 2 виражає той факт, що система
крайових диференцiальних операторiв накриває
диференцiальний оператор на бiчнiй поверхнi цього цилiндра.
2. Функцiональнi простори.
Задачу
(1)–(3) будемо дослiджувати у шкалах гiльбертових функцiональних
просторiв , що були введенi Л. Хермандером у [16, п. 2.2]. Згодом цi простори дослiдили також та Л. Р. Волєвич i Б. П. Панеях
[34, § 2, 3]. Показником регулярностi функцiй (або розподiлiв),
що утворюють простiр , де цiле
, є вимiрна за Борелем функцiя
, яка задовольняє таку умову:
iснують додатнi числа та такi, що
|
|
|
За означенням, комплексний лiнiйний простiр складається з усiх
повiльно зростаючих розподiлiв , перетворення
Фур’є яких є локально iнтегровними за Лебегом функцiями, що
задовольняють умову
|
|
|
(У роботi усi функцiї та розподiли вважаються комплекснозначними.)
У просторi означений скалярний добуток
за формулою
|
|
|
де . Цей скалярний добуток породжує
норму
|
|
|
Простiр є гiльбертовим i сепарабельним вiдносно введеного у ньому скалярного добутку. Цей простiр є неперервно вкладеним у ,
а множина є щiльною в ньому
[16, п. 2.2].
Нам знадобиться версiя простору для
довiльної вiдкритої множини . Лiнiйний простiр
складається, за означеннням, iз звужень всiх
розподiлiв на множину . У цьому просторi
задана норма за формулою
|
|
|
(4) |
Iншими словами,
є фактор-простором простору
за його пiдпростором
|
|
|
(5) |
Тому простiр є гiльбертовим i сепарабельним. Норма
(4) породжена скалярним добутком
|
|
|
де , у
для кожного . Тут є ортогональним проектором простору
на його пiдпростiр (5).
У просторi щiльна множина
|
|
|
Нехай задане число . Надалi будемо використовувати
показники регулярностi вигляду
|
|
|
(6) |
де та є аргументами функцiї .
Тут числовий параметр є дiйсним, а функцiональний параметр
пробiгає клас .
За означенням, клас складається з усiх вимiрних за Борелем функцiй , якi задовольняють такi двi умови:
а) обидвi функцiї та обмеженi на кожному вiдрiзку , де
;
б) функцiя повiльно змiнюється за Й. Карамата на нескiнченностi, а саме,
при для кожного
.
Теорiя повiльно змiнних функцiй (на нескiнченностi) викладена, наприклад, у
монографiї [23]. Їх важливим прикладом є функцiї вигляду
|
|
|
де параметри та
є довiльними.
Вiдмiтимо, що простори, якi введемо нижче будуть потрiбнi нам
лише у випадку . Але природньо їх ввести для
довiльного .
Нехай i .
Розв’язки початково–крайової задачi (1)–(3)
та правi частини рiвняння (1) будемо
розглядати у анiзотропних гiльбертових функцiональних просторах Хермандера
де показник
визначений формулою (6), у якiй .
Якщо , то стає анiзотропним
гiльбертовим простором Соболева порядку ; позначимо його через
. Тут — показник регулярностi розподiлу
по просторовiй змiннiй , а — показник
регулярностi по часовiй змiннiй . В загальному випадку, коли
є довiльною, правильнi неперервнi i щiльнi вкладення
|
|
|
(7) |
Справдi, оскiльки функцiя , то iснують додатнi числа
i такi, що
|
|
|
(див., наприклад, [23, п.1.5,]). Тодi
|
|
|
для довiльних та .
Звiдси зразу випливають неперервнi вкладення просторiв (7).
Цi вкладення щiльнi, оскiльки множина
щiльна в усiх цих просторах.
Розглянемо клас гiльбертових функцiональних просторiв
|
|
|
(8) |
Вкладання (7) показують, що у (8) функцiональний параметр
визначає додаткову гладкiсть по вiдношенню до основної анiзотропної
-гладкостi. Якщо (або
) при , то визначає
позитивну (або негативну) додаткову гладкiсть. Iнакше кажучи,
уточнює основну гладкiсть .
Тут виконує роль параметра анiзотропiї
просторiв, що утворюють цю шкалу.
Нам знадобляться також анiзотропнi простори Хермандера, заданi на
бiчнiй поверхнi цилiндра .
До них будуть належати правi частини крайових
умов (2). Означимо цi простори використовуючи
спецiальнi локальнi карти на (див. [27, п.1]).
Нехай i .
Попередньо для вiдкритої смуги розглянемо гiльбертовi
простори , де показник визначений формулою
(6), у якiй .
Довiльно виберемо скiнченний атлас iз
-структури на замкненому многовидi . Нехай цей атлас утворений локальними
картами , де
. Тут вiдкрити множини
складають покриття многовиду . Окрiм цього, довiльно виберемо функцiї
, , такi, що
i
на .
За означенням,
лiнiйний простiр складається з усiх
функцiй на многовидi таких, що для кожного
номеру функцiя
|
|
|
аргументiв i належить до .
У просторi означений скалярний добуток за формулою
|
|
|
де .
Вiн породжує норму
|
|
|
Вiдмiтимо, що простiр означений за допомогою
спецiальних локальних карт на
|
|
|
де покладаємо для усiх
, .
Цей простiр є повним (гiльбертовим) та не залежить з точнiстю до еквiвалентностi норм
вiд вибору локальних карт i розбиття одиницi на [27, теорема 1].
Нам також знадобляться iзотропнi простори Хермандера , де
, , а — довiльна вiдкрита непорожня множина.
За означенням,
є гiльбертiв простiр
, де
|
|
|
Тут є аргументом функцiї .
Оскiльки функцiя є радiальною (залежить лише вiд
), то простiр є iзотропним.
Ми будемо використовувати простори у
випадках i .
До просторiв будуть належати
правi частини початкових умов (3).
Окрiм того, як допомiжнi, нам будуть потрiбнi простори .
Подiбно до просторiв на , означимо їх за допомогою локальних карт
, , вказаних вище.
Нехай i .
За означенням,
лiнiйний простiр складається з усiх
розподiлiв на многовидi таких, що для кожного
номеру розподiл
аргумента
належить до .
У просторi означений скалярний добуток за формулою
|
|
|
де .
Вiн породжує норму
|
|
|
Простiр є гiльбертовим та не залежить з точнiстю до еквiвалентностi норм
вiд вибору локальних карт i розбиття одиницi на [15, теорема 2.3].
Iзотропнi простори видiлили i систематично використовували
В. А. Михайлець та О. О. Мурач у теорiї елiптичних крайових
задач [14, 15].
Якщо , то означенi вище простори стають соболевськими
просторами (анiзотропними або iзотропними).
У цьому випадку будемо опускати iндекс у позначеннях
цих i введених нижче просторiв.
3. Основнi результати
становлять теорему про iзоморфiзми для параболiчної задачi (1)–(3)
у введених вище просторах Хермандера i застосування цiєї теореми до дослiдження
локальної регулярностi узагальнених розв’язкiв задачi. Сформулюємо їх.
Нехай є найменше цiле число, таке, що
|
|
|
Вiдмiтимо, якщо для всiх , тодi .
Попередньо введемо функцiональний простiр,
до якого буде належати вектор–функцiя правих частин задачi.
Елементи цього простору задовольняють деякi умови узгодження
(див. [1, §11] або [2, гл.4,§5]).
Цi умови полягають в тому, що похiднi , якi можна обчислити з
параболiчного рiвняння (1) та початкових умов (3), повиннi
задовольняти при крайовi умови (2) та спiввiдношення, що утворюються
в результатi диференцiювання цих крайових умов по змiннiй .
Розглянемо цi умови, спираючись на соболєвську теорiю параболiчних задач ().
Пов’яжемо iз задачею (1), (2), (3) лiнiйне вiдображення
|
|
|
(9) |
Нехай . Вiдображення (9) однозначно продовжується (за неперервнiстю) до
обмеженого оператора
|
|
|
Це означає, що для кожної функцiї з соболєвського простору
означенi правi частини задачi
|
|
|
Умови узгодження на функцiї , i
природно виникають так. Для функцiї означенi слiди
для всiх цiлих ,
таких, що , i лише таких цiлих .
Цi слiди виражаються з рiвняння (1) i початкових умов
(3) через функцiї i наступним чином.
Умова параболiчностi у випадку i означає, що коефiцiєнт
для всiх i . Тому параболiчне рiвняння (1) можна розв’язати вiдносно ; а саме, запишемо
|
|
|
(10) |
для деяких функцiй .
З умов (3), рiвностi (10) та рiвностей, одержаних з неї шляхом диференцiювання
по змiннiй необхiдну кiлькiсть разiв отримуємо рекурентнi формули для слiдiв
:
|
|
|
(11) |
тут – довiльне, а цiлi , такi, що .
Окрiм того, для кожного
слiди означенi
для усiх цiлих чисел , таких, що , i лише для цих цiлих .
Тому, згiдно з крайовими умовами (2), для кожного виконуються рiвностi
|
|
|
(12) |
на для усiх цих цiлих .
Для кожного i кожного цiлого позначимо
|
|
|
|
|
|
|
|
Тепер пiдставивши (11) у (12) дiстаємо
умови узгодження
|
|
|
(13) |
Тут
|
|
|
функцiї означенi за рекурентними формулами
|
|
|
(14) |
де – довiльне, а цiлi , такi, що .
Для довiльних параметрiв i введемо гiльбертiв простiр правих частин задачi
(1)–(3).
Позначимо
|
|
|
Якщо , то, за означенням, лiнiйний простiр складається з усiх вектор–функцiй
|
|
|
якi задовольняють умови узгодження (13). Цей лiнiйний простiр надiляється скалярним добутком i нормою з гiльбертового простору
. Простiр є
повним, тобто гiльбертовим.
Цей факт вiдомий у соболєвському випадку i є наслiдком обмеженостi у вiдповiдних анiзотропних соболєвських просторах диференцiальних i крайових операторiв, що фiгурують у формулах (13) i (14). У загальнiй ситуацiї, коли , повнота простору
є наслiдком рiвностi
|
|
|
Тут число настiльки мале, що
елементи просторiв
|
|
|
задовольняють однi i тi самi умови узгодження (13). Права частина цiєї рiвностi є гiльбертовим простором вiдносно скалярного добутку, що є сумою скалярних добуткiв у гiльбертових просторах — компонентах перетину. Окрiм того, норми у просторах, з’єднаних знаком рiвностi, еквiвалентнi на пiдставi неперервного вкладення
|
|
|
яке є наслiдком формули (7). Тому є повним i простiр у лiвiй частинi цiєї рiвностi. З останнього вкладення випливає також, що умови узгодження (13) коректно поставленi для довiльного вектора , оскiльки вони є коректними, якщо цей вектор лежить у ширшому анiзотропному соболєвському просторi .
Якщо , то
означаємо гiльбертiв простiр
за допомогою iнтерполяцiї
|
|
|
(15) |
Тут число вибрано довiльно, а права частина рiвностi є результатом iнтерполяцiї зазначеної пари гiльбертових просторiв з числовим параметром (див. п. 4). Означений у такий спосiб простiр не залежить з точнiстю до еквiвалентностi норм вiд вибору числа
(див. зауваження у п. 6 пiсля доведення теореми 1).
Теорема 1. Нехай довiльно заданi параметри: числовий
i функцiональний .
Тодi вiдображення (9) однозначно продовжується (за неперервнiстю) до iзоморфiзму
|
|
|
(16) |
У соболєвському випадку ця теорема є вiдомою.
Вона доведена М. С. Аграновiчем та М. I. Вiшиком [1, теорема 12.1] у
припущеннi . Це припущення можна зняти, що випливає з результату
М. В. Житарашу [4, теорема 9.1].
Його результат охоплює граничний випадок .
У загальному випадку виведемо теорему 1 з цього результату шляхом iнтерполяцiї
з функцiональним параметром пар гiльбертових просторiв Соболєва.
Це буде зроблено у п.6 пiсля того, як дослiдимо необхiднi iнтерполяцiйнi
властивостi просторiв Хермандера, що з’являються у (16).
Зi згаданої теореми М. В. Житарашу випливає, що для кожної вектор–функцiї
|
|
|
(17) |
задача (1)–(3) має єдиний розв’язок
.
Таку функцiю називаємо узагальненим розв’язком цiєї задачi
iз правою частиною (17).
Обговоримо властивостi регулярностi цього розв’язку у просторах Хермандера.
Наступний результат негайно випливає з теореми 1.
Наслiдок 1. Припустимо, що функцiя є узагальненим розв’язком параболiчної задачi
(1)–(3), правi частини якої задовольняють умову
|
|
|
для деяких дiйсного числа i функцiї .
Тодi .
Тепер сформулюємо локальний аналог цього результату.
Нехай є вiдкритою множиною в , такою, що .
Нехай ,
, i .
Введемо необхiднi локальнi аналоги просторiв
, i
з , , i .
Позначимо через лiнiйний простiр усiх розподiлiв
в областi таких, що для кожної функцiї iз .
Топологiя у цьому просторi задається напiвнормами
|
|
|
де – довiльна вище згадана функцiя.
Подiбно до цього, позначимо через лiнiйний простiр усiх розподiлiв на таких, що для кожної функцiї iз .
Топологiя у цьому просторi задається напiвнормами
|
|
|
де – довiльна тiльки згадана функцiя.
Нарештi, позначимо через лiнiйний простiр усiх розподiлiв на таких, що для кожної функцiї iз .
Топологiя у цьому просторi задається напiвнормами
|
|
|
де – довiльна тiльки згадана функцiя.
Теорема 2. Нехай
є узагальненим розв’язком параболiчної
задачi (1)–(3) з правими частинами (17).
Припустимо, що
|
|
|
|
(18) |
|
|
|
|
(19) |
|
|
|
|
(20) |
для деяких i .
Тодi .
У випадку, коли , теорема 2
стверджує, що гладкiсть розв’язку пiдвищується в околах внутрiшнiх точок
замкненої областi .
Якщо то ця теорема стверджує про пiдвищення гладкостi
розв’язку при i є наслiдком теореми 4.3 з [31].
Якщо , , , то
пiдвищення гладкостi розв’язку вiдбувається на множинi .
У п.6 виведемо теорему 2 з теореми 1.
4. Iнтерполяцiя з функцiональним параметром.
Нагадаємо означення iнтерполяцiї з функцiональним параметром у
випадку загальних гiльбертових просторiв та обговоримо iнтерполяцiйнi властивостi,
якi будуть використанi у наступному роздiлi.
Ми слiдуємо монографiї
[15, п.
1.1] (див. також [22, п. 2]).
Обмежимось розглядом випадку сепарабельних комплексних гiльбертових просторiв.
Нехай є впорядкованою парою
сепарабельних комплексних гiльбертових просторiв для яких
має мiсце неперервне i щiльне вкладання .
Таку пару називають допустимою.
Для неї iснує оператор , такий, що вiн є
самоспряженим додатньо визначеним оператором в
з областю визначення , причому .
Оператор визначається
парою однозначно i називається породжуючим оператором для .
Нехай . Тут через позначено множину всiх вимiрних
за Борелем функцiй , для яких є
обмеженою на кожному вiдрiзку , де , i є
обмеженою на кожному променi , де .
Розглянемо оператор , вiн є додатньо визначеним оператором в як
борелевська функцiя вiд . Позначимо через , або скорочено
, область вiзначення оператора , надiлену скалярним добутком
|
|
|
Вiн породжує норму . Простiр
є сепарабельним гiльбертовим.
Функцiю назвемо iнтерполяцiйним параметром, якщо
для всiх допустимих пар та гiльбертових
просторiв i для довiльного лiнiйного вiдображення , заданого на
вiрно таке: якщо звуження вiдображення на є обмеженим
оператором для кожного , тодi звуження
вiдображення на є також обмеженим оператором
.
Якщо є iнтерполяцiйним параметром, тодi будемо казати, що гiльбертiв простiр
отримано в результатi iнтерполяцiї з функцiональним параметром
пари . В цьому випадку маємо щiльнi та неперервнi вкладання
.
Вiдомо, що функцiя є iнтерполяцiйним параметором тодi i тiльки тодi
коли є псевдоугнутою в околi , тобто коли iснує угнута додатна
функцiя при така, що обидвi функцiї
та є обмеженими в деякому околi .
Цей критерiй випливає з опису Ж. Петре класу всiх iнтерполяцiйних функцiй
для вагових просторiв типу (див. [35, Теорема
5.4.4]). Доведення цього критерiю наведено, наприклад, в [15, п. 1.1.9].
Для нас важливим є такий наслiдок з цього критерiю [15, Теорема
1.11].
Твердження 1. Припустимо, що функцiя є правильно змiнною на нескiнченностi
функцiєю порядку , де , тобто
|
|
|
Тодi є iнтерполяцiйним параметром.
У випадку степеневих функцiй це твердження приводить до класичного результату
Ж.-Л. Лiонса та С. Г. Крейна, який полягає в тому, що функцiя є iнтерполяцiйним параметром при . Тут показник
розглядається як числовий параметр iнтерполяцiї
(ця iнтерполяцiя була застосована у формулi (15)).
У кiнцi цього пункту сформулюємо три властивостi iнтерполяцiї, якi будуть використанi
у подальших доведеннях (див. [15, пп. 1.1.3, 1.1.5, 1.1.6]
та [36, п. 1.17]). Перша з них дозволяє звести iнтерполяцiю пiдпросторiв або
фактор–просторiв до iнтерполяцiї вихiдних просторiв.
Зазначимо, що пiдпростори припускаються замкненi, i розглядаються, взагалi кажучи, не ортогональнi проектори на пiдпростори.
Твердження 2. Нехай є допустимою парою гiльбертових просторiв, а є
пiдпростором в . Тодi є пiдпростором в .
Припустимо, що iснує лiнiйне вiдображення , яке для
кожного є проектором простору на його пiдпростiр .
Тодi пари та
є допустимими i для довiльного iнтерполяцiйного параметра
правильнi рiвностi
|
|
|
|
|
|
з еквiвалентнiстю норм.
Тут є пiдпростором у .
Друга властивiсть дозволяє звести iнтерполяцiю прямих сум гiльбертових просторiв
до iнтерполяцiї їх доданкiв.
Твердження 3. Нехай , де , є скiнченний набiр допустимих пар гiльбертових просторiв. Тодi
|
|
|
з рiвнiстю норм. Тут функцiя є довiльним iнтерполяцiйним параметром.
Третя показує, що повторне застосування iнтерполяцiї з функцiональним параметром
дає знову iнтерполяцiю з деяким функцiональним параметром.
Твердження 4. Нехай i функцiя
є обмеженою в околi нескiнченностi. Тодi для кожної допустимої пари гiльбертових просторiв правильна рiвнiсть
з рiвнiстю норм.
Тут функцiя визначена за формулою
при .
Бiльше того, якщо є iнтерполяцiйними параметрами, то
також є iнтерполяцiйним параметром.
5. Iнтерполяцiя пар гiльбертових просторiв Соболєва.
У цьому пунктi доведемо, що простори Хермандера, якi з’являються в теоремi 1, можна
отримати шляхом iнтерполяцiї з функцiональним параметром їх соболєвських аналогiв.
Нехай
|
|
|
(21) |
Розглянемо функцiю
|
|
|
(22) |
За твердженням 1, ця функцiя є iнтерполяцiйним параметром, оскiльки
вона є правильно змiнною функцiєю на нескiнченностi порядку
з . Надалi будемо iнтерполювати пари соболєвських просторiв з
функцiональним параметром .
Попередньо запишемо необхiднi iнтерполяцiйнi формули для просторiв Хермандера,
заданих на , де цiле , , та . Цi формули
було доведено в iнших роботах.
Iнтерполяцiя iзотропних соболєвських просторiв дослiджена в роботах
В. А. Михайлеця та О.О. Мурача [14, 15].
У припущеннi (21) правильнi такi рiвностi [15, теореми 1.14, 2.2, 3.2]:
|
|
|
|
(23) |
|
|
|
|
(24) |
|
|
|
|
(25) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Подiбна рiвнiсть виконується для анiзотропних просторiв .
Додатково до (21) припустимо, що . Тодi правильна така рiвнiсть
[27, теорема 2]:
|
|
|
(26) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Встановимо версiю цих формул для простору .
Лема 1. Припустимо додатково до (21), що .
Тодi правильна така iнтерполяцiйна формула
|
|
|
(27) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Доведення.
Доведення формули (27) спирається на твердження 2 у частинi iнтерполяцiї
фактор–просторiв i на iнтерполяцiйну формулу
(див. [27, Лема 1] або [31, Лема 7.1])
|
|
|
(28) |
яка виконується з рiвнiстю норм.
Тут ,
де показник визначений формулою (6), у якiй .
Як зазначалося у п. 2, простiр
є факторпростором простору
за його пiдпростором
(5).
Для виведення (27) з (28)
побудуємо проектор кожного простору
, iз ,
на його пiдпростiр .
Як вiдомо [37, п. 9.6], iснує лiнiйний обмежений оператор продовження такий, що звуження
на кожний простiр ,
де i натуральнi числа, є обмеженим оператором
Виходячи з цього припустимо додатково, що всi , ,
, та є цiлими невiд’ємними числами.
Розглянемо вiдображення , де .
Оператор є проектором.
Справдi, є лiнiйним обмеженим оператором на
для кожного .
Бiльш того, якщо в , то
в ;
тому для кожної
.
Оскiльки проектор заданий, можемо використати твердження 2
та формулу (28) з i записати
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Формулу (27) встановлено у додатковому припущеннi, що
всi , , , та є цiлими
невiд’ємними числами. Це припущення можна прибрати, оскiльки звуження
оператора на кожний простiр ,
де дiйсне , є обмеженим оператором
|
|
|
(29) |
Доведемо обмеженiсть оператора (29) за допомогою iнтерполяцiї.
Нехай число таке, що i .
Розглянемо обмеженi оператори
|
|
|
Оскiльки є iнтерполяцiйним параметром, то з обмеженостi останнiх двох операторiв випливає обмеженiсть
оператора
|
|
|
(30) |
Тепер обмеженiсть оператора (29) є прямим наслiдком обмеженостi
оператора (30) та iнтерполяцiйних рiвностей (27) i (28)
при , , , , .
Для завершення доведення формули (27) достатньо повторити частину її
доведення починаючи з побудови проектора , скориставшись
при цьому оператором продовження (29).
Для доведення iнтерполяцiйної формули для просторiв
,
до яких належать правi частини розглядуваної задачi,
нам будуть потрiбнi такi двi леми про властивостi
оператора даних Кошi в анiзотропних просторах Хермандера.
Лема 2. Нехай задане довiльне .
Для довiльних дiйсного числа i функцiї
лiнiйнi вiдображення
|
|
|
(31) |
та
|
|
|
(32) |
продовжуються по неперервностi до обмежених операторiв
|
|
|
(33) |
та
|
|
|
(34) |
вiдповiдно.
Доведення.
У випадку (простори Соболєва) тверждення леми є вiдомим
[38, п.II, теореми 6, 7]
(див. також [7, теорема 2.4]).
Звiдси загальний випадок
виведемо за допомогою iнтерполяцiї.
Зробимо це для вiдображення (31).
Виберемо i так, щоб .
Маємо лiнiйнi обмеженi оператори
|
|
|
Застосувавши тут iнтерполяцiю з функцiональним параметром
, ми отримаємо обмежений оператор
|
|
|
(35) |
Оператор (35) є розширенням за неперервнiстю вiдображення (31)
оскiльки множина щiльна в областi визначення оператора (35).
З обмеженостi оператора (35), твердження 3 та рiвностей (23) i (28)
при випливає обмеженiсть оператора (33).
Для вiдображення (32) доведення
проводиться за тiєю ж схемою з використанням iнтерполяцiйних
формул (25) i (26).
Лема 3. Нехай задано довiльне .
Тодi iснує лiнiйне вiдображення таке, що для довiльних дiйсного числа i функцiонального параметра
звуження вiдображення на простiр
|
|
|
є лiнiйним обмеженим оператором
|
|
|
(36) |
правим оберненим до оператора (34).
Доведення. Спочатку доведемо цю лему
для вiдповiдних гiльбертових просторiв, заданих на
та замiсть та .
За аналогiєю з [16] (доведення теореми 2.5.7)
розглянемо лiнiйне вiдображення
|
|
|
задане на вектор-функцiях
|
|
|
Тут є деяка функцiя, що дорiвнює в околi нуля,
– згладжений модуль вектора ,
, де , є (повне) перетворення
Фур’є розподiлу , а – оператор оберненого
перетворення Фур’є по частотнiй змiннiй .
Звiсно, вiдображення
є лiнiйним неперервним оператором
|
|
|
(37) |
Покажемо, що звуження оператора (37) на простiр
|
|
|
є обмеженим оператором
|
|
|
(38) |
правим оберненим до оператора (33).
Попередньо вiдмiтимо, що
|
|
|
(39) |
Справдi, для кожного iндекса i
довiльної вектор-функцiї
|
|
|
виконуються рiвностi
|
|
|
|
|
|
|
|
Тут враховано, що в околi нуля.
Отже, , що
рiвносильно (39).
Доведемо спочатку обмеженiсть оператора (38) у соболєвському випадку,
коли , де , i .
Вiдповiдну оцiнку встановимо використавши у просторi
таку еквiвалентну норму [37, п.9.1]:
|
|
|
Для довiльного запишемо
на пiдставi рiвностi Парсеваля
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцiнимо окремо кожну з останнiх трьох норм. Використавши замiну змiнних
, де фiксовано, отримуємо рiвностi
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Тобто
|
|
|
де
|
|
|
Далi
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Отже,
|
|
|
де
|
|
|
Нарештi, замiнивши у попереднiй оцiнцi на число ,
дiстаємо оцiнку для першої норми
|
|
|
Таким чином,
|
|
|
для довiльних
з деякою сталою , що не залежить вiд .
Оскiльки множина є щiльною
в просторi
|
|
|
то цим i доведено обмеженiсть оператора
|
|
|
(40) |
Звiдси виведемо обмеженiсть оператора (38) за допомогою iнтерполяцiї
з функцiональним параметром вiдповiдних пар просторiв Соболєва.
Нехай , а кратне число таке, що .
На пiдставi (40) маємо лiнiйнi обмеженi оператори
|
|
|
(41) |
Застосувавши тут iнтерполяцiю з функцiональним параметром
i скориставшись твердженням 3, отримаємо обмежений оператор
|
|
|
(42) |
Вiн є звуженням оператора (41) при .
В результатi обмеженiсть оператора (38) є прямим наслiдком обмеженостi
оператора (42) i iнтерполяцiйних рiвностей (23) та (28).
Тепер рiвнiсть (39) продовжується за неперервнiстю на всi вектори
|
|
|
тобто оператор (38) є правим оберненим до
оператора (33).
Для подальших мiркувань нам будуть потрiбнi такi аналоги операторiв
(33) i (38).
Для кожної функцiї покладемо
, де функцiя
така, що
. Це означення коректне, тобто не
залежить вiд зробленого вибору функцiї . Лiнiйне вiдображення
задає обмежений оператор
|
|
|
(43) |
Це є прямим наслiдком обмеженостi оператора (33)
i означення норми у просторi .
Для кожного вектора
|
|
|
покладемо .
Звiсно, лiнiйне вiдображення є обмеженим оператором
|
|
|
(44) |
Вiдмiтимо, що
|
|
|
для довiльного
|
|
|
Отож оператор (44) є правим оберненим до
оператора (43).
Тепер потрiбний нам оператор (36) побудуємо
за допомогою оператора (44) та локального "розпрямлення" i "склеювання" многовидiв та .
Довiльно виберемо скiнченний атлас iз
-структури на , утворений локальними
картами , де
. Тут вiдкрити множини
складають покриття многовиду . Окрiм цього, довiльно виберемо функцiї
, , такi, що
i
на .
За означенням простору ,
лiнiйне вiдображення "розпрямлення"
|
|
|
де , задає iзометричний оператор
|
|
|
(45) |
для кожного . Тут i далi, як звичайно, символ
"" позначає композицiю вiдображень.
Розглянемо лiнiйне вiдображення "склеювання"
|
|
|
де .
Тут для кожного номера функцiя така, що на
множинi .
Тут також
оператор продовження нулем з на многовид
(оператор коректно означений на функцiях,
носiй яких лежить в ).
Це вiдображення задає обмежений оператор
|
|
|
для кожного ,
який є лiвим оберненим до оператора (45)
(див. [15], доведення теореми 2.2).
Для бiчної поверхнi аналогом служить таке лiнiйне
вiдображення:
|
|
|
для майже всiх . Тут .
Воно задає обмежений оператор
|
|
|
(46) |
для кожного (див. [27], доведення теореми 2).
Нехай
|
|
|
Для кожного номера покладемо .
Розглянемо лiнiйне вiдображення
|
|
|
З обмеженостi операторiв
(44), (45) i (46) випливає, що воно задає
обмежений оператор (36). Вiн є правим оберненим до оператора
(34). Справдi, для довiльного вектора
|
|
|
i номера маємо рiвностi
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Тут iндекс при векторi позначає -ту компоненту цього вектора.
Отже, .
Перейдемо до встановлення
iнтерполяцiйної формули для просторiв
.
З означення цих просторiв випливає, що iнтерполяцiйнi формули для них
потрiбнi у випадку, коли .
Тому розглянемо такi iнтервали:
|
|
|
Наступну лему доведемо в припущеннi, що належить одному з цих iнтервалiв.
Лема 4. Нехай задано довiльнi i .
Припустимо, що i . Тодi
правильна така рiвнiсть
|
|
|
(47) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Доведення формули (47)
спирається на твердження 2 (у частинi iнтерполяцiї
пiдпросторiв) та iнтерполяцiйну формулу для пари
соболєвських просторiв
i .
Вiдмiтимо, що елементи усiх просторiв
, коли
пробiгає iнтервал , задовольняють однi i тi самi умови узгодження.
Справдi, для всiх кожне число
, де ,
є дробовим, а його цiла частина
|
|
|
тобто не залежить вiд .
Це означає, що
у цьому випадку умовами узгодження для елементiв просторiв
є рiвностi (13),
записанi для всiх i .
Побудуємо лiнiйний оператор , який для кожного числа
буде проектором соболєвського простору
на його пiдпростiр .
Нехай довiльна вектор–функцiя
|
|
|
Для кожної її компоненти , де , покладемо
|
|
|
(48) |
Тут
|
|
|
функцiї означенi за рекурентними формулами (14), а
є оператором (36), де .
Розглянемо вiдображення
|
|
|
де .
Оператор є шуканим. Справдi, вiн є лiнiйним обмеженим оператором на просторi
.
З його побудови випливає, що
для довiльного
.
Бiльш того, якщо , то
. Справдi, у цьому випадку правильнi рiвностi
(13). З них та з формул (48) випливає, що
.
Тепер скористаємося твердженням 2.
Згiдно з ним пара
|
|
|
є припустимою i правильна рiвнiсть
|
|
|
(49) |
Права частина цiєї рiвностi є пiдпростором iнтерполяцiйного простору
|
|
|
На пiдставi твердження 3 i формул (24), (26) i (27) можемо записати таке:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Отже,
|
|
|
(50) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
На пiдставi (49) i (50) маємо
|
|
|
|
|
|
Остання рiвнiсть є правильною, оскiльки, як було зазначено
вище, елементи просторiв
i задовольняють однi
i тi самi умови узгодження.
Наостанок будуть потрiбнi такi двi леми, якими скористаємось при
доведеннi теорем 1 i 2 у випадку .
Лема 5 Для довiльних дiйсних чисел i таких, що
, i довiльного функцiонального параметра
правильна рiвнiсть
|
|
|
(51) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм. Тут .
Доведення.
Нехай .
Виберемо дiйсне так, щоб .
Згiдно з (27) маємо
|
|
|
i
|
|
|
Тут iнтерполяцiйнi параметри i
означаються за формулами
|
|
|
i при .
Звiдси за твердженням 4 маємо
|
|
|
(52) |
Тут iнтерполяцiйний параметр
визначається за формулами
|
|
|
i при .
Тому на пiдставi формули (27) маємо
|
|
|
(53) |
Тепер з рiвностей (52) i (53) випливає формула (51).
Оскiльки рiвностi (52) i (53) виконуються з точнiстю
до еквiвалентностi норм, то так само буде i для рiвностi (51).
Для випадку доведення проводиться точно так, тiльки замiсть (27)
використовуємо формулу (26).
Лема 6 Для довiльних додатних чисел i таких, що
, i довiльного функцiонального параметра
правильна рiвнiсть
|
|
|
(54) |
з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Доведення.
Рiвнiсть (54) випливає з твердження 3, формул (51) та
їх аналогу для iзотропних просторiв (див.[15, Лема 4.3]).
Справдi,
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Отже, правильно (54).
6. Доведення основних результатiв.
У цьому пунктi доведемо теореми 1 i 2.
Доведення теореми 1.
Спочатку розглянемо випадок .
Тодi для деякого .
Виберемо такi числа ,
що .
Завдяки згаданiй вище теоремi М. В. Житарашу [4, теорема 9.1]
маємо iзоморфiзми у просторах Соболева
|
|
|
(55) |
Застосувавши iнтерполяцiю з функцiональним параметром
до (55), отримаємо ще один iзоморфiзм
|
|
|
(56) |
Цей iзоморфiзм є розширенням по неперервностi
вiдображення (9) оскiльки
щiльно в областi визначення (56).
Застосувавши у (56) iнтерполяцiйнi формули
(27) та (47) отримаємо (16).
Нехай тепер .
За доведеним маємо iзоморфiзми
|
|
|
(57) |
Тут те саме, що i у (15).
Застосувавши iнтерполяцiю з числовим параметром
до (57), отримаємо ще один iзоморфiзм
|
|
|
(58) |
Тепер застосуємо у (58) iнтерполяцiйну формулу (51) i
означення (15) простору .
В результатi отримаємо iзоморфiзм (16).
Зауваження 1. Означений за формулою (15) простiр
не залежать з точнiстю до еквiвалентностi норм вiд
вибору числа .
Справдi, з теореми 1 випливає, що для
виконується iзоморфiзм
|
|
|
(59) |
Тут
|
|
|
З iзоморфiзму (59) негайно випливає, що простiр
не залежить вiд з точнiстю до еквiвалентностi норм.
Доведення теореми 2.
Спочатку покажемо, що з умов (18)–(20) цiєї теореми випливає правильнiсть iмплiкацiї
|
|
|
(60) |
для кожного цiлого , такого що .
Виберемо довiльну функцiю з .
Для iснує функцiя така, що i
в околi . Переставляючи кожний з диференцiальних операторiв
, i з оператором множення на , можемо записати
|
|
|
(61) |
Тут – диференцiальний оператор з компонентами
|
|
|
(62) |
|
|
|
(63) |
i
|
|
|
(64) |
де всi ,
i .
Цей оператор неперервно дiє у парi просторiв
|
|
|
(65) |
для кожного . У випадку, коли , це зразу слiдує з (62), (63),
(64) i вiдомих властивостей анiзотропного простору Соболєва (див, наприклад, [38, гл. I, лема 4, та гл. II, теореми 3 i 7]).
Обмеженiсть оператора (65) у загальнiй ситуацiї зразу випливає з цього випадку за допомогою
iнтерполяцiйних формул (24), (26), (27).
З умов (18), (19) та (20) маємо включення
|
|
|
Крiм того, згiдно (65) з , має мiсце iмплiкацiя
|
|
|
Тому, скориставшись (61) можемо записати
|
|
|
(66) |
Тепер покажемо, що для довiльного з включення
i зробленого вибору функцiї випливає
включення
|
|
|
(67) |
Попередньо вiдмiтимо, що
оскiльки , то в деякому околi .
Звiдси маємо, що
|
|
|
(68) |
в цьому околi . Розглянемо окремо випадки
i .
Нехай . Рiвнiсть (68)
означає, що для
вектор–функцiї
виконуються умови узгодження (13), i отже, правильне включення
(67).
Нехай .
Виберемо функцiю таку, що в деякому
околi . Зi сказаного у попередньому абзацi випливає, що вiдображення
визначає обмеженi оператори
|
|
|
(69) |
для довiльного .
Застосуємо до (69) iнтерполяцiю з числовим параметром i
отримаємо ще один обмежений оператор
|
|
|
(70) |
Тепер застосуємо у (70) iнтерполяцiйну формулу (54) i
означення (15) простору .
В результатi отримаємо обмежений оператор
|
|
|
(71) |
Нехай . Позначимо
той окiл , у якому .
Нехай i такi околи , що ,
i , i .
Виберемо функцiю таку, що
в i в .
Тодi . А з (71)
випливає, що .
Отже, правильне включення (67).
З iмплiкацiї (66), включення (67) та наслiдку 1 випливає, що
|
|
|
Вiдмiтимо, що тут наслiдок 1 застосовний, оскiльки
за умовою теореми, i .
Тим самим, iмплiкацiя (60) доведена, якщо зважити на зроблений вибiр функцiї .
Використаємо цю iмплiкацiю для доведення включення
.
Розглянемо окремо випадки i .
Нехай спочатку . У цьому випадку iснує цiле число таке, що
|
|
|
(72) |
Скориставшись iмплiкацiєю (60)
послiдовно для значень ,
,…, , виводимо необхiдне включення слiдуючим чином:
|
|
|
Вiдмiтимо, що за умовою теореми.
Нехай тепер . У цьому випадку не iснує цiлого числа ,
що задовольняє (72).
Але, оскiльки i , то, як довели у попередньому
абзацi, правильне включення
|
|
|
Звiдси, скориставшись iмплiкацiєю (60) з , виводимо потрiбне включення, а саме:
|
|
|
Лiтература
-
[1]
Агранович М. С., Вишик М. И. Эллиптические задачи с параметром и
параболические задачи общего вида // Успехи мат. наук. – 1964. – 19,
№ 3. – С. 53 – 161.
-
[2]
Ладыженская О. А., Солонников В. А., Уральцева Н. Н. Линейные и квазилинейные
уравнения параболического типа. – Москва: Наука, 1967. – 736 с.
-
[3]
Lions J.-L. Magenes E. Non-homogeneous boundary-value problems and
applications. – Vol. II. – Berlin: Springer, 1972. – xi+242 p.
-
[4]
Житарашу Н. В. Теоремы о полном наборе изоморфизмов в –теории
обобщенных решений граничных задач для одного параболического по И.Г. Петровскому
уравнения // Мат. сборн. – 1985. – 128(170),
№ 4. – С. 451 – 473.
-
[5]
Ивасишен С. Д. Матрицы Грина параболических граничных задач. – Киев: Выща
школа, 1990. – 200 с.
-
[6]
Eidel’man S. D. Parabolic equations // Encycl. Math. Sci. Vol. 63. Partial
differential equations, VI. – Berlin: Springer, 1994. – P. 205 – 316.
-
[7]
Eidel’man S. D., Zhitarashu N. V. Parabolic boundary value problems. –
Basel: Birkhäuser, 1998. – xii+298 p.
-
[8]
Лизоркин П. И. Пространства обобщенной гладкости // В кн.: Х. Трибель. Теория
функциональных пространств. – Москва: Мир, 1986. – С. 381 – 415.
-
[9]
Paneah B. The oblique derivative problem. The Poincaré problem.– Berlin: Wiley–VCH, 2000. – 348 p.
-
[10]
Triebel H. The structure of functions. – Basel: Birkhäser, 2001. – xii+425 p.
-
[11]
Farkas W., Leopold H.-G. Characterisations of function spaces of generalized
smoothness // Ann. Mat. Pura Appl. – 2006. – 185, № 1. – P. 1 – 62.
-
[12]
Nicola F., Rodino L. Global Pseudodifferential Calculas on Euclidean spaces. – Basel: Birkhäser, 2010. – xi+306 p.
-
[13]
Mikhailets V. A., Murach A. A. Interpolation Hilbert spaces
between Sobolev spaces // Results Math. – 2015. –
67, № 1. – P. 135 – 152.
-
[14]
Mikhailets V. A., Murach A. A. The refined Sobolev scale,
interpolation, and elliptic problems // Banach J. Math. Anal. – 2012. –
6, № 2. – P. 211 – 281.
-
[15]
Mikhailets V. A., Murach A. A. Hor̈mander spaces, interpolation, and
elliptic problems. – Berlin: De Gruyter, 2014. – xiv+297 p.
-
[16]
Hörmander L. Linear partial differential operators. – Berlin: Springer,
1963. – 285 p. (Рус. перевод: Хермандер Л. Линейные дифференциальные операторы с
частными производными. – Москва: Мир, 1965. – 380 с.)
-
[17]
Mikhailets V. A., Murach A. A. Refined scales of spaces and elliptic
boundary-value problems. I // Ukrainian Math. J. – 2006. – 58, № 2. –
P. 244 – 262.
-
[18]
Mikhailets V. A., Murach A. A. Refined scale of spaces, and elliptic
boundary-value problems. II // Ukrainian Math. J. – 2006. – 58, № 3. –
P. 398 – 417.
-
[19]
Mikhailets V. A., Murach A. A. Refined scale of spaces, and elliptic
boundary-value problems. III // Ukrainian Math. J. – 2007. – 59, № 5. –
P. 744 – 765.
-
[20]
Murach A. A. Elliptic pseudo-differential operators in a refined scale of
spaces on a closed manifold // Ukrainian Math. J. – 2007. – 59, № 6. –
P. 874 – 893.
-
[21]
Mikhailets V. A., Murach A. A. An elliptic boundary-value problem in a
two-sided refined scale of spaces // Ukrainian Math. J. – 2008. – 60,
№ 4. – P. 574 – 597.
-
[22]
Mikhailets V. A., Murach A. A. Interpolation with a function parameter and
refined scale of spaces // Methods Funct. Anal. Topology. – 2008. – 14,
№ 1. – P. 81 – 100.
-
[23]
Сенета Е. Правильно меняющиеся функции. – Москва: Наука, 1985. – 144 с.
-
[24]
Los V., Murach A. A. Parabolic problems and interpolation with a function
parameter. – Methods Funct. Anal. Topology. – 2013. – 19, № 2. – P.
146 – 160.
-
[25]
Лось В. М. Параболiчнi мiшанi задачi для систем Петровського
в просторах узагальненої гладкостi // Доп. НАН України. – 2014. – № 10. –
С. 24 – 32.
-
[26]
Los V. M. Mixed Problems for the Two-Dimensional Heat-Conduction
Equation in Anisotropic Hormander Spaces //
Ukrainian Math. J. – 2015. – 67, № 5. – P. 735 – 747.
-
[27]
Los V. M. Anisotropic Hormander Spaces on the Lateral Surface of a Cylinder //
Journal of Mathematical Sciences – 2016. – 217, № 4. – P. 456 – 467.
-
[28]
Лось В. М., Мурач О. О. Теореми про iзоморфiзми для деяких
параболiчних початково-крайових задач у просторах Хермандера //
arXiv:1510.06270.
-
[29]
Лось В. М. Теореми про iзоморфiзми для деяких
параболiчних початково-крайових задач у просторах Хермандера: граничний випадок //
Укр. мат. журн. – 2016. – 68, № 6. – С. 786 – 799.
-
[30]
Лось В. М. Класичнi розв’язки параболiчних початково-крайових задач
i простори Хермандера //
Укр. мат. журн. – 2016. – 68, № 9. – С. 1229-1239.
-
[31]
Los V., Mikhailets V. A., Murach A. A. An isomorphism theorem for parabolic problems
in Hörmander spaces and its applications //
Communs Pure and Appl. Anal. – 2017. – 16, No. 1.
(to appear). arXiv:1511.04688.
-
[32]
Лось В. Н., Мурач А. А. Параболические смешанные задачи в пространствах
обобщенной гладкости // Доп. НАН України. – 2014. – № 6. –
С. 23 – 31.
-
[33]
Petrovskii I. G.
On the Cauchy problem for systems of partial differential equations in the domain of non-anallytic functions //
Bull. Mosk. Univ., Mat. Mekh., 1 (1938), no. 7, 1 – 72. (Russian)
-
[34]
Волевич Л. Р., Панеях Б. П. Некоторые пространства обобщенных функций и
теоремы вложения // Успехи мат. наук. – 1965. – 20, № 1. – С. 3 – 74.
-
[35]
Bergh J., Löfström J. Interpolation Spaces. – Berlin: Springer, 1976.
-
[36]
Triebel H. Interpolation Theory, Function Spaces, Differential Operators
(2-nd edn). – Heidelberg: Johann Ambrosius Barth, 1995.
-
[37]
Бесов О.В., Ильин В.П., Никольский С.М.
Интегральные представления функций и теоремы вложения. –
Москва: Наука, 1975. – 480 c.
-
[38]
Слободецкий Л.Н. Обобщенные пространства С.Л. Соболева и их приложение
к краевым задачам для дифференциальных уравнений в частных производных. –
Ученые записки Ленинградского гос. пед. ин-та // – 1958. – 197 –
С. 54 – 112.